Дослідження особистісної реалізації «справи життя» (продовження 5)

Ткаченко Олександр Анатолійович

Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.


<<<Попередня Наступна>>>

Аналіз отриманого матеріалу за вказаними критеріями виявив наступне.

За критерієм «С». У першій і другій групах ситуаційність і спонтанність виражені найбільше. Практично всі життєві події відбувались за принципом «закономірної випадковості». У третій групі ситуаційність і спонтанність також зберегли свою актуальність, але вже меншою мірою визначали життєвий шлях і передбачали можливість уникнення критичних ситуації. У четвертій групі актуальність ситуаційності не виражена і сприймалась як щось таке, що не є основним на життєвому шляху.

За критерієм «К». У першій групі цей показник мав найбільший рівень вираженості, коли відбувалась реалізація СЖ «для іншого». У другій групі цей показник також досягав вищих рівнів вираженості, коли відбувалась реалізація СЖ «для себе». У третій групі кризовість проявлялась ситуативно та із значно меншою інтенсивністю, але у певні моменти це давало можливість наближатись до реалізації СЖ. У четвертій групі кризовість практично не проявлялась і було помітним ухилення від реалізації СЖ. Проте, спостерігались ознаки створення певного підґрунтя для підготовки до реалізації СЖ.

За критерієм «П». У першій групі чітко проявились ознаки прагнення до етичного і духовного «поля правди», коли основними аксіологічними орієнтирами ставали вищі духовні цінності. У другій групі домінувало прагнення до етичного «поля правди», коли основним аксіологічним орієнтиром ставали етичні цінності. У третій групі визначалось як прагнення до етичного так і інструментального «поля правди», коли основними аксіологічними орієнтирами ставали як етичні так і інструментальні (здебільшого професійні) цінності. У четвертій групі спостерігалось прагнення до інструментального «поля правди», коли основним орієнтиром були інструментальні і звичайні буденні цінності.

За критерієм «В». У першій групі цей показник виявився найвищим. Тут можна з упевненістю говорити про практичну реалізацію життя-вчинку. У другій групі вчинковість також проявлялась на високому рівні цілком порівняному (рівновеликому) з першою групою. Але можна відзначити ті особливості, коли дещо змінюється смислове наповнення. Якщо у першої групи вчинок здебільшого орієнтований на реалізацію СЖ «для іншого», то у другій групі він більше орієнтований на реалізацію СЖ «для себе» і залишається достатньо вираженим але вже із дещо меншими акцентами і енергетичним наповненням. У перших двох групах особи практично не вагалися перед вибором здійснення чи не здійснення вчинку, зате у третій групі такі сумніви завжди були присутні, тому необхідне вчинкове діяння не завжди реалізовувалось. У четвертій групі особа більше орієнтувалась на буденні потреби і відповідну діяльність, а вчинковість розглядалась як щось екзотичне і таке, що не є обов’язковим для здійснення.

<<<Попередня Наступна>>>