Ткаченко Олександр Анатолійович
Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.
Поняття «контекст» А.О.Вербицький пов'язує з поняттям «ситуація», де йдеться про антиципацію як випереджаюче відбиття (попереднє налаштування, очікування, інтуїцію), що створюється під впливом контекстів. Таким чином контекст може активізувати мислення суб'єкта і вводити його в стан проблемної або творчої ситуації, занурюючи суб'єкта у все нові контексти, що може підвести його навіть до відкриття. Це означатиме, що розуміння виглядає як єдність процесів антиципації і рефлексії, коли сьогодення набуває для людини смислу тільки в контексті минулого і майбутнього.
У контекстному навчанні вважається, що основна мета будь-якої професійної освіти полягає у формуванні цілісної моделі майбутньої професійної діяльності студента. Стосовно вузівського навчання теорія А.Н. Леонтєва про діяльнісне засвоєння умінь і навичок стикається щонайменше з трьома глобальними, майже нездоланними труднощами: 1) оволодіння професійною діяльністю забезпечується в рамках і засобами якісно іншої діяльності – учбової, яка характеризується своїми власними особливостями; 2) самі форми учбової діяльності не адекватні формам засвоюваної професійної діяльності. Щоб сформувати фахівця, треба забезпечити перехід від одного типу діяльності (пізнавального) до іншого (професійного) з відповідною зміною потреб, мотивів, цілей, дій, засобів, предметів і результатів; 3) як саме подолати суперечності між учбовою і професійною діяльністю, без чого навряд чи можливо побудувати повноцінний навчальний процес.
Виділяються також наступні відмінності (суперечності) між учбовою і професійною діяльністю: 1) між абстрактним предметом (тексти, знакові системи, програмні дії) і реальним предметом майбутньої професійної діяльності; 2) між системним використанням знань в професійній діяльності і рознесенню їх засвоєння по різним учбовим дисциплінам і кафедрам; 3) між залученістю в процес професійної праці всієї особи фахівця на рівні творчого мислення і соціальної активності і опорою в традиційному навчанні на процеси пам'яті, уваги, сприйняття, руху; 4) традиційне навчання – це процес передачі інформації від викладача до студентів, де функції викладача полягають у пред’яленні інформації, закріпленні та контролі засвоєння, а функції студента у сприйманні інформації, повторній обробці та актуалізації засвоєння. Фахівець спочатку аназізує ситуацію, ставить завдання, його вирішує, потім доводить істинність такого рішення. На відміну від студента фахівець діє по-іншому. Практичну компетентність студент набуває лише у разі подвійного переходу: від знаку (інформації) до думки, а від думки – до дії, до осмисленого вчинку. Отже, інформація повинна даватися в контексті майбутньої праці, з прицілом майбутнього професійного використання; 5) між пасивною роллю студента в навчанні і ініціативною позицією фахівця в трудовій діяльності, якому треба приймати рішення і за них відповідати; 6) учбова діяльність орієнтує студента на минулий соціальний досвід, а особистісний смисл передбачає використання цих знань в майбутній професії. Реально і бажано для студента, щоб співвідношення між учбовою і професійною діяльністю виглядало б не як різні види діяльності, а як два етапи розвитку однієї і тієї ж діяльності в генезисі.
Основною характеристикою навчально-виховного процесу контекстного типу є моделювання мовою знакових засобів наочного і соціального змісту майбутньої професійної діяльності. У спеціальних дисциплінах відтворюються реальні професійні ситуації і фрагменти виробництва, відносини зайнятих в нім людей. Таким чином студентові задаються контури його професійної діяльності. Одиницею роботи викладача і студента стає ситуація у всій її наочній і соціальній неоднозначності і суперечності. Саме в ході аналізу ситуацій, ділових і учбових ігор студент формується як фахівець і член майбутнього колективу.