Ткаченко Олександр Анатолійович
Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.
Правдивість (критерій «П»)- характеризує вираженість «поля правди» за типом розуміння правди (згідно В.В. Знакову [2]), відповідно як «інструментального», детермінованого утилітарними міркуваннями і уявленням про справедливість, де формується «викривлений» особистісний смисл, «етичного», яке регулюється морально-етичними принципами і мотиваційною спрямованістю на уявлення про справедливість, коли осягаються життєві особистісні смисли, «духовного», детермінованого здатністю до особистісної комунікативної рефлексії на основі совісті, коли творяться духовні смисли. У «інструментальному полі правди» при СЖ – самовизначенні на дорефлексивному рівні особистісний життєвий смисл відсутній і людина існує лише як споживач; у «етичному полі правди» при СЖ – самовизначенні на рефлексивному рівні відбувається смислоосягнення; у «духовному полі правди» при СЖ – самовизначенні на духовному рівні відбувається смислотворення і наповнення світу розумом (наповнення ноосфери), що і є головною суттю і вищим призначенням існування людини.
Вчинковість (критерій «В») – характеризує вираженість вчинкового механізму життєтворення як «ситуація-мотивація-дія-післядія» і визначається рівнем вираженості попередніх критеріів.
СЖ – самовизначення (критерій «СВ») – характеризує рівень, якого досягла особа у реалізації СЖ (дорефлексивний, рефлексивний, духовний), що нами визначені услід за С.Л.Рубінштейном [8]. Дорефлексивний – коли людина існує усередині життя завдяки міцним зв'язкам з іншими такою мірою, що передбачає створення підґрунтя для подальшого розвитку за умов здійснення вчинкових діянь і підготовки до особистісної реалізації СЖ. Рефлексивний – пов'язаний з появою рефлексії, необхідної для філософського осмислення життя. Відкривається або шлях до душевної спустошеності й моральної деградації, або до побудови етичного людського життя на новій, свідомій основі. З цієї миті встає проблема відповідальності людини за все зроблене і не зроблене. Об'єктивною підставою такої рефлексії є саме життя людини як трагедія, драма або комедія. Виникає необхідність створення концепції життя людини як його суб'єкта, основою якої є ставлення людини до трагічного як до такого, що існує об'єктивно. Тут трагічність життя не є простою проблемою страждання, а трагічної долі, суперечності й переплетення добра і зла і т. ін. Вся справа в тому, щоб виділити об'єктивне співвідношення між ними стосовно до кожної ситуації. Духовний – виділяє значне переважання трагічного у житті, що пов'язано з «духом серйозності» (термін С.Л.Рубінштейна) як відповідальним, реалістичним ставленням до життя у його історичній і особистій конкретності, насамперед, до буття і небуття, життя і смерті.
Вираженість кожного з представлених критеріїв оцінювалась наступним чином:
- – вираженість критерію практично відсутня;
- – критерій не виражений але присутній;
- – критерій виражений;
- – критерій дуже виражений.
Для виявлення таких характеристик особистісної реалізації СЖ ми застосували метод інтерв’ю-одкровення, який передбачав повну відвертість і правдивість досліджуваного. Він використовувався у формі аналізу текстів відповідного змісту та безпосереднього спілкування з аудіо записом. Для вивчення особистісної реалізації СЖ видатних історичних осіб обиралися лише ті, які залишили після себе особисті матеріали життєпису подій та їх переживань такого змісту, що відповідало б нашим критеріям правдивості і відвертості. Це були «щоденники» Л.М. та С.Л.Толстих, Т.Г.Шевченка, В.К.Винниченка, а також «листи» та «спогади» Ф.М. та А.Г.Достоєвських.