Ткаченко Олександр Анатолійович
Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.
На пострадянському освітньому просторі все більше активізуються трансформаційні інноваційні процеси, породжені постіндустріальним психогенним етапом суспільного розвитку. Президент АПН України професор В. Г. Кремень на тлі загальних тенденцій розвитку людства в трансформації освіти наріжним каменем вважає «людино-центризм» (Кремень, 2003, 2006, 2009). Відомий російський філософ професор А.Д.Урсул розглядає модель освіти XXIстоліття як випереджаючу систему, орієнтовану на стійкий розвиток, де інноваційна складова функціонує як компонент ноосфери (сфери розуму) на рівні надіндивідуальних інтеграційно-інформаційних структур (Усул, 2009). Дослідження перспектив сучасної молодої людини свідчать про можливість докорінного переконструювання її життя завдякитрансгуманістичній ідеї істотного підвищення середньої тривалості життя, дорослому інфантилізму і появі «кідалтів», феномену «дітей-індіго» із початковим вищим рівнем розвитку, транслюдині, здатної штучно покращувати своє тіло шляхом імплантації, що часто призводить до безстатевості, штучному розмноженнютощо (Луков, 2008). Це демонструє серйозну проблему розвитку особистості і людини в цілому, вирішення якої значною мірою залежить від майбутнього освіти.
Наш досвід реалізації інноваційних методів освіти у рамках авторського «справожиттєвого» підходу (СЖ-підходу) на психолого-педагічному і психологічному факультетах державного і недержавного ВНЗ показав, що на індивідуальному рівні криза розвитку сучасної молоді концентрується в суперечності осіб викладача, орієнтованого на «минуле», і студента, орієнтованого на «майбутнє», вищий рівень розвитку (зрілості або «акме») якого, найімовірніше, реалізовуватиметься в якомусь іншому, трансформованому суспільстві. Окрім того, неоднозначна практика впровадження ідей Болонського процесу на пострадянському освітньому просторі викрила суперечності між суттю західної і вітчизняної систем освіти, що створювалися незалежно, кожна в своїх соціокультурних умовах: вітчизняна – як «людино-центрована», а західно-євпрпейська – як «техно-центрована». Очевидно, ідея подальшого розвитку полягає в їх поєднанні для отримання третьої, «духовно-центрованої» як більш високорозвиненої, що забезпечує імператив формування Ідеальної особистості на основі Розуму. Для такої інтеграції на рівні ноосфери потрібна розробка відповідних освітніх інноваційних технологій і стандартів з урахуванням нової вищої якості взаємовідношення студента (як учня) і викладача (як вчителя).
Отже, насучасномуетапіпошукушляхіврозвиткувітчизняноївищоїосвіти, аби створити альтернативу її зсуву до деградації,виникаєнеобхідністьглобальноїорієнтаціїнадосягненнявищогорівнярозвиткулюдиниврамкахзадекларованого нами СЖ-підходу, якийпередбачаєсамовизначенняособистостівпрагненнідодосягненнясвоговищогопризначення, який, зокрема, базується на поняттях критичної ситуації, вчинку, «поля правди» (Ткаченко, 2010).
Згідно висунутій в наших наукових розвідках загальній гіпотезі, критичні ситуації складають основне наповнення життєвого буття людини, орієнтованої на досягнення свого вищого призназначения, позначене нами як «спарвожиттєвий» формат (СЖ-формат). Це своєрідна психологічна територія життя, на якій створюються сприятливі умови для найбільш ефективного розвитку особистості завдяки функціонуванню відповідної «справожиттєвої» методології (СЖ-методології), яка є особистісно орієнтованою, унікальною, суто индивідуальною- це своєрідна індивідуальна метода життя, основи якої мають закладатись базовою освітою. Першим і одним з найбільш важливих элементів в ній є життєва ситуація, що виникає за принципом «закономірної випадковості». В даному випадку в контексті побудови понять арістотелівського типу в динамічній психології К.Лєвіна (Левин, 2001) під «випадковістю» розуміється «індивідуальний прояв». Отже, попередній аналіз показує, що ситуації, які утворюють СЖ-формат, виникають випадково і задаються закономірностями індивідуальних життєвих реалій і духовної дійсности, тому вони завжди характеризуються особовим змістом і критичною суттю.