Ткаченко Олександр Анатолійович
Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.
«Поле правди» нами визначене як ключова умова функціонування запропонованої методології, яке розглядається як втілення психологічної, життєвої і духовної істини. За К.Лєвіним, воно характеризується не потребами як психологічне, а квазіпотребами, що відображають необхідність, тому може розглядатися як квазіпсихологічне, що відноситься до вольових процесів, які визначають душевне життя людини, наповнене смислом щодо розвитку особистості. У «психологічному полі правди» особовий життєвий смисл відсутній і людина існує лише як споживач в «суспільстві споживання»; у «життєвому полі правди» відбувається смислоосягнення; у «духовному полі правди» відбувається смислоутворення і наповнення світу (наповнення ноосфери) розумом , що і є головною суттю і вищим призначенням існування людини.
Проведений нами у монографічному дослідженні методологічний аналіз дозволяє стверджувати, що це відбувається завдяки вчинковому механізму на основі самовизначення і формування «справожиттєвої» особистості (СЖ-особистості) як особливої якості, що актуалізує «справожиттєву» установку (СЖ-установку) і відповідний мотив необхідності, який відкриває доступ на несвідомому рівні до пасіонарної психічної енергії. В цьому полягає основна функція «справожиттєвої» практики (СЖ-практики) взагалі і освітньої зокрема.
В рамках СЖ-підходу до навчання в психолого-педагогічному «полі правди» одночасно функціонують практична (заснована на правді) і дослідницька (заснована на істині) професійна підготовка, суб'єктами якої є учень (студент) і вчитель (викладач). У цьому випадку психолого-педагогічна практика спрямована не тільки на засвоєння знань, але і на «очищення» свідомості завдяки «включенню» вчинкового психологічного механізму з моменту поєднання учбової і науково-дослідної професійної діяльності як пошуку істини з актуальної проблеми. Актуалізується взаємодія правди і неправди, виникає емоційна напруга і конструктивний конфлікт (як когнітивний дисонанс) при розумінні різних установок і самовизначення в подальшому житті, рівень якого визначає готовність до вчинкової дії, обумовленої зовні детермінованою життєвою ситуацією. Тут на перший план виходять взаємини викладача-майстра як духовної особистості, здатної застосовувати методи актуалізації особистості студента, коли основний акцент робиться на самовизначенні і саморозвитку. На перше місце виступає людино-центризм, а чинник технологізації, як основна умова реалізації кредитово-модульної системи, стає найбільш ефективним інструментом.
З проблемою виконання професійної діяльності в критичних ситуаціях ми вперше зустрілися в підготовці операторів особливо складних систем управління, зокрема пілотів повітряних суден цивільної авіації. Як відомо, кількість авіаційних пригод і катастроф з вини людського чинника впродовж останніх десятиліть не тільки не знижується, а в певних випадках зростає і досягає 90%. Ми це пов'язуємо з глобальними трансформаціями техногенної епохи в психогенну, переходом в масштабніший формат взаємин людини не просто з технікою, а з інтелектуально-комп’ютерними системами, зв’язанними з ноосферою. Мова йде про кардинальне переформатування такої психологічної організації людини-оператора, яка повинна орієнтуватися не просто на виконання професійних функцій, а на основі цього забезпечувати перехід в духовні виміри задля досягнення вищого призначення. У таких умовах категорія діяльності, на якій побудовані сучасні науково-теоретичні, практичні і освітні підходи, повинна поступитися категорії вчинку, коли на перше місце виходить життєвий і духовний зміст. У цьому контексті В. Ф. Прісняков і Л. М. Пріснякова навіть говорять про новий науковий напрям на основі синергетичного підходу, що виник на стику соціології, політології, психології. Ними розроблені оригінальні моделі і вперше отримані рішення завдань з кількісним обліком духовної складової поведінки людини, представлена модель взаємозв'язку фізичного, інтелектуального і уявного світів, що описує творчий стан універсуму, прогнозується поява критичного стану у відносинах між Природою і Людиною, представлені методи і приклади побудови моделей з визначальним впливом інтелекту людини: освітнього простору, інформаційного стану індивідуума, ефективності інтелектуальної діяльності людини, її емоційної стійкості. Вони розвивають ідеї математичного моделювання наукового прогресу з позицій діяльності людини як ланки соціально-економічної системи (Прісняков, 2005; Прісняков, Пріснякова, 2004).