Дослідження особистісної реалізації «справи життя»

Ткаченко Олександр Анатолійович

Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.


Наступна>>>

Постановка проблеми. У цій статті дослідження розуміння особистісної реалізації «справи життя» розкривається у контексті психології життєвого шляху, про який говорили ще С.Л.Рубінштейн Б. Г. Ананьєв, О. М. Леонтьєв та багато інших відомих вітчизняних і зарубіжних психологів. Узагальнюючи такий підхід, автор роботи [5] зазначає, що предмет психології життєвого шляху складають психологічні феномени, механізми і закономірності здійснення особою власного життя. Серед цих феноменів найбільший теоретичний і практичний інтерес представляють психобіографічні утворення, такі як життєва перспектива, життєві плани і програми, життєві цілі і завдання, психологічний час і психологічний вік особи, суб'єктивна картина життєвого шляху, життєва мудрість, смисл життя тощо, тобто все, що характеризує психологію особи як суб'єкта життя. Але жодне з них не дозволяє відповісти на питання реалізації прожитого життя на рівні вищих цінностей, коли основне етичне і онтологічне завдання полягає у прагненні до вищого рівня людського існування і вершини людського буття (за С.Л.Рубінштейном [8]). З цією метою ми уводимо поняття «справа життя», яке характеризує прагнення особи до досягнення вищого призначення [12].

Метою цієї статті є апробація методів емпіричного дослідження  особистісної реалізації СЖ на різних рівнях. Ще С.Л.Рубінштейн висловив глибоку думку про те, що не сама по собі природна обдарованість робить людину видатною особою. Дуже важливим є збіг суспільних процесів і обставин на життєвому шляху людини, що дає їй можливість проявити себе в звершенні значних історичних діянь. Такий індивідуальний спосіб життя утворюється в результаті вчинків, що здійснюються в певних обставинах, поворотних моментах (біографічних подіях як «одиницях» історичного процесу), які викликають значні зміни в образі життя [9]. Авторка роботи [4] звертає увагу на події внутрішнього життя, що є складовими духовної біографії людини. Якщо події середовища утворюються в обставинах розвитку, що відбулися не по волі і не за ініціативою суб'єкта життя, то події поведінки особи в навколишньому середовищі обумовлені її вчинками як одиницями суспільної поведінки. Такі вчинки-події ґрунтуються на обставинах, що склалися, але вони визрівають у сфері переживань внутрішнього світу людини, яка стає здатною міняти свої життєві цінності, що веде до реальних вчинків і перетворення об'єктивного перебігу подій і життя взагалі. Це зазвичай відбувається завдяки творчості, що дозволяє вирішувати особою життєві завдання, повністю розкрити свої сутнісні сили, справжні людські здібності і внести свій оригінальний, індивідуальний внесок до суспільних цінностей задля збагачення духовного світу людини.

У наших теоретичних узагальненнях і емпіричних розвідках ми прийшли до висновку, що у особистісній реалізації СЖ основною одиницею виміру стає вчинок [11; 12]. У цьому контексті нам близька позиція Д.О.Леонтьєва, який розглядає вчинок як спосіб руху особистості у житті, як усвідомлену відповідальну дію, засновану на особовій причинності у оцінці просування на особистісному шляху (не слід плутати з поняттям «життєвого шляху»). Тут відчуття шляху є істотною компонентою смислу життя, що дозволяє лише відчувати «правильність» конкретних кроків, рішень, вчинків і відрізняється від відчуття мети або напряму руху, де вони задані в цілому. Д.О.Леонтьєв також зазначає, що велика частина дій, не будучи вчинками, є індиферентними до цього шляху і не сприяють особистісному розвитку. В цілому, вчинок постає як дія, що не вписується в традиційні схеми психологічної причинності, зате вимагає визнання причинності іншого роду, що спирається на відповідальність [3].

Наступна>>>