Методологічні орієнтири особистісної реалізації «справи життя» (продовження 2)

Ткаченко Олександр Анатолійович

Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.


<<<Попередня Наступна>>>

Дещо окремо С.Л.Рубінштейн виділяє значне переважання трагічного у житті, що пов'язано з духом серйозності як відповідальним, реалістичним ставленням до життя у його історичній і особистій конкретності. Дух серйозності, насамперед, проявляється у ставленні до буття і небуття, життя і смерті. За В.П.Зінченком такий духовний шар свідомості утворюється завдяки  взаємодії Я і Іншого. В цілісній структурі свідомості його наявність очевидна і має провідну роль,  одушевляючи буттєвий і рефлексивний шари. Тут людське Я розглядається як суб'єктивна, а Інший як об'єктивна складова,  завдяки яким створюється духовний шар свідомості. Це особлива онтологія, що виявляється лише між двома трансцендуючими особами, так зване «царство МІЖ» (термін М.М.  Бахтіна). Духовний шар  визначає вертикальний вимір свідомості і відповідає за наслідки здійснення вчинкової дії (як одухотворення), завдяки чому особа усвідомлює своє місце в світі. Такий рівень самовизначення і формування особистості ми визначаємо як духовний.

Якщо для дорефлексивного і рефлексивного рівнів існує достатня науково-теоретична, методологічна і практична основа, то для духовного вона значно менше розроблена, науково обґрунтована і практично апробована. Основним науково-теоретичним орієнтиром тут є екзистенційна психологія як складова гуманістичної у єднанні онтологічного і персоналістичного напрямків. Це дозволяє сформулювати теоретичну концепцію особистісної реалізації СЖ на основі теорії смислу життя В. Франкла і теорії самоактуалізації А.Маслоу, поєднаних завдяки теорії вчинку В.А.Роменця. Завдяки цьому активізуються фундаментальні екзистенційні мотивації (у контекті концепції А.Ленґле), що доповнюється концепцією «метамотивації» (за А.Маслоу). У нашій трактовці така мотивація безпосередньо пов'язана з прагненням до досягнення вищого призначення і розглядається як «справожиттєва» мотивація (СЖ-мотивація).

Можна сказати, що нагальна необхідність опанування смислу життя і можливість ефективної особистісної реалізації СЖ виникає як у кризових умовах існування людини, зазвичай наповнених стражданнями, так і в умовах практично повного задоволення нагальних життєвих потреб. Така позиція узагальнюється С.Л. Рубінштейном у контексті розгляду етичних проблем онтології людського життя. Він вважає, що не страждання і співчування, як і не гонитва за щастям і задоволеннями, є метою і смислом людського існування. Основне етичне, як і онтологічне, завдання полягає у прагненні до вищого рівня людського існування і вершини людського буття, коли, як відзначав А.Маслоу, «дефіцитність», опрацьована на «нижчому» рівні, стає основою для «буттєвості» самоактуалізованої особи. Цю ідею ми намагаємось реалізовувати у «справожиттєвій» методології (СЖ-методології), яка на дорефлексивному рівні використовується психологом у роботі з реальною особою, яка виступає у якості суб’єкта; на рефлексивному рівні вона однаково стає у пригоді і професійному психологу і його візаві у реалізації індивідуальної СЖ; на духовному рівні особа, безпосередньо наближаючись до свого Ідеалу, стає практично вільною і здатною надавати допомогу іншій людині в реалізації СЖ.

 

 <<<Попередня Наступна>>>