Дослідження особистісної реалізації «справи життя» (продовження 1)

Ткаченко Олександр Анатолійович

Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.


<<<Попередня Наступна>>>

Це означає, що особа, яка є суб’єктом свого життя, не завжди стає також суб’єктом свого вищого призначення. Звідси витікають два напрямки життєвого шляху, як «життя-діяльність» та «життя-вчинок». Розглядаючи психологічний механізм переходу від одного до іншого, можна скористатися думкою авторки роботи [6] щодо розвитку особистості у контексті життєвої ситуації. Вона вважає, що найбільш яскраво взаємозв'язок особи і ситуації відтворюється в гіпотезі про «сильні» ситуації, в яких поведінка здебільшого визначається особливостями ситуації, і про «слабкі» ситуації, в яких поведінка більше визначається особою людини. Тоді одиницею аналізу життєвого шляху можна вважати патерн особово-ситуаційної (подієвої) взаємодії, коли «контакт» особи з ситуацією визначається як «потрапляння в ситуацію», що припускає випадковість і відсутність активної участі особи, або «підготовка ситуації», де підкреслюється активна роль особи. Можна припустити, що людина «вступає» в ситуацію з багажем всіх попередніх життєвих надбань. При цьому має місце особово-ситуаційна взаємодія в конкретній точці життєвого шляху. Таким чином, людина обирає ситуацію, але і ситуація «обирає» людину. Звідси виділяються: «подієвий» тип розвитку особи як «людини зовнішньої», коли переважають зовнішні ситуації-події і джерело розвитку знаходиться поза особою, яка схильна несвідомо (чи напівсвідомо) поміщати себе в такі ситуації, що з боку здається випадковим; власне «особовий» тип розвитку особи як «людини внутрішньої», коли переважає свідома робота над собою, що зовні виглядає бесподієво (чи малоподієво). Така позиція дозволяє нам говорити про «влучання» у СЖ, що розуміється як особливий патерн особово-ситуаційної взаємодії, коли одночасно збігаються внутрішній факт успішного проходження особою етапу підготовки до реалізації СЖ, і зовнішній факт виникнення життєвої події, коли створюються сприятливі умови для початку реалізації СЖ, що зазвичай призводить до виникнення кризової ситуації.

Для дослідження особистісної реалізації СЖ також важливо розглянути вікові характеристики динаміки самореалізації особистості, представлені у роботі Л.О.Рудкевича та О.Ф.Рибалко [10]. У цьому дослідженні були виділені вибірка «А», що включала найзнаменитіших учених і діячів мистецтва, і вибірка «Б», що включала відомих, але не таких знаменитих учених і діячів мистецтва. Було виявлено, що найбільш видатні діячі науки і мистецтва характеризуються високим збереженням продуктивності в пізньому онтогенезі, тоді як у менш значних творчих осіб спад спостерігається достатньо часто. У творчому процесі створення наукового відкриття або витвору мистецтва виділяються три основні стадії: 1) підготовча, яка зазвичай здійснюється в юності, характеризується накопиченням передумов і елементів майбутнього відкриття і переважає в період навчання і на початку професійних занять, тривалість якої залежить від роду діяльності, чинників середовища, які можуть сприяти або не сприяти навчанню, психологічна структура самого суб'єкта творчої праці; 2) стадія безпосереднього акту творчості, творення духовного продукту, яка характерна для продуктивного періоду творчої особи. Початок такої творчості доводиться на ранню зрілість, а період оптимальної продуктивності приходиться на вік вищого рівня психічного розвитку, відомий як «акме»; 3) стадія подальшої розробки вже створеного.

У онтогенезі творчої особи простежується переважання тієї або іншої стадії в певний час життя. В різних вікових проміжках творча особа самореалізується різними шляхами, що виражається конкретно в таких формах діяльності, як керівництво науковим або художнім колективом, педагогічна діяльність і навчання інших, написання книг, підручників і статей з вибраної тематики. Припинення творчої праці спостерігається в період геронтогенезу. Строге чергування цих стадій спостерігається відносно рідко, частіше вони співіснують, накладаються одна на одну, якщо на попередній стадії людина вчиться навчаючись, то на наступній вона вчиться творити. Звідси робиться два висновки: 1) зниження інтелекту і творчої продуктивності за останні роки життя не властиво вченим і діячам мистецтва, як великим, так і не таким знаменитим; 2) вірогідність зниження продуктивності за останні роки життя все ж таки залишається більшою у вибірці «Б» (менш видатні) в порівнянні з вибіркою «А» (найбільш видатні). Тут не тільки світогляд і особливості розумової діяльності, але і мотиваційна сфера виступає як внутрішній чинник самореалізації творчої особи. Мотивація стає не тільки чинником творчої діяльності, але і сама перебудовується в ході праці. Мотиваційна структура творчої особи стабілізується в юності і в ранній дорослості, стаючи в другій половині життя толерантною до старіння.

<<<Попередня Наступна>>>