Методологічні орієнтири особистісної реалізації «справи життя» (продовження 6)

Ткаченко Олександр Анатолійович

Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.


<<<Попередня Наступна>>>

З цих позицій ми розглядаємо авторське розуміння «справожиттєвої» особистості (СЖ-особистості) у контексті раціогуманістичного і інтегративно-особистісного підходів.Згідно Г.О.Баллу, раціогуманізм в найширшому сенсі розуміється як визнання високої цінності розуму як однієї із сторін гуманізму і розглядає інтелектуальну культуру одним з найважливіших надбань людства, що у методології людинотворення вимагає максимального використання цього багатства у гармонійній взаємодії з іншими складовими культури.

У контексті основних характеристик інтегративно-особистісного підходу нас цікавить можливість говорити у науково-психологічному дискурсі про людину «таку якою вона має бути» завдяки психологічному аналізу особистісних ідеалів шляхом інтеграції методологічного і онтологічного аспектів особи. Особа розглядається як втілення культури в людському індивіді і як компоненти культури, що з’являються спочатку у особовому модусі, а згодом можуть втілюватись у більш масштабних модусах в матеріальних та ідеальних формах соціальної пам’яті і соціально значущої творчості. Визначається чітке розрізнення поняття особистість (англ. personality, рос. личность), що характеризує певну системну якість індивіда, і особа (англ. person, рос. лицо), як характеристика індивіда, що має таку системну якість. Вважається, що будь-які властивості особи, які слугують засобами реалізації нею функцій суб’єкта культури, можна вважати компонентами (якостями) особистості як системної якості особи. Істотним є те, що вказані властивості проявляють себе по-різному – залежно від спрямованості особи. Дещо згодом у роботізазначається про відносність відмінності між властивостями і якостями, а також те, що усвідомлення особи як цілого є методологічним ідеалом, який, будучи недосяжним в абсолютному вимірі, призначений направляти теоретичний і емпіричний пошук. Щодо методологічного підходу дослідження поняття СЖ-особистості, ми віддаємо перевагу «розрізнювальному» (термін Г.О.Балла) типу, коли це поняття розглядається у відповідності з феноменом Ідеальної особи.

Таким чином, з оглядом на раціогуманістичний і інтегративно-особистісний підходи ми вважаємо, що СЖ-особистість – це одночасно властивість і якість, як цілісно-миготливий лик людини духовної, як Person, що відповідає духовному Я, яке за Т.О.Флоренською набагато перевершує можливості розуміння і усвідомлення людини, більше пізнається практично і емпірично ніж теоретично. З одного боку - це особлива властивість реальної особи, що прагне досягнення свого вищого призначення, з іншого боку - це особлива якість Ідеальної особи, завдяки якій вона суб’єктивізується в житті реальної особи. Це спонукає традиційну психологію виходити за звичні наукові рамки в сфери етики, моральності, душепіклування, духовності тощо.

<<<Попередня Наступна>>>