Методологічні орієнтири особистісної реалізації «справи життя» (продовження 5)

Ткаченко Олександр Анатолійович

Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.


<<<Попередня Наступна>>>

Найбільш сприятливим середовищем функціонування СЖ-методології є «поле правди», де актуалізуються кризові ситуації, що утворює своєрідний простір життєвого світу людини, визначений нами як «справожиттєвий» формат (СЖ-формат) - це розглядається як екзистенційний орієнтир. За Ф.Ю.Василюком [8], подолання кризових ситуацій є основною умовою психологічного розвитку, становлення і життєздатності особистості, що входить у трансцендентні стани. Ці ситуації, як складові СЖ-формату, завжди характеризуються особистісним змістом і критичною суттю, виникають «закономірно-випадково» і задаються закономірностями індивідуальних життєвих реалій і духовної дійсності. «Поле правди» як ключова умова функціонування запропонованої методології, обгрунтовується на основі теорії «психологічного поля» К.Левіна та психології розуміння правди В.В.Знакова. Воно має початкову смислову суть і наповнення, що диференціюється на вже зазначениних трьох рівнях самовизначення особи, що прагне досягнення вищого призначення.

Таким чином, СЖ-методологія повинна функціонально забезпечувати реалізацію СЖ особи шляхом орієнтаціїї її енергетичного потенціалу на прагнення до досягнення свого Ідеалу, що обумовлює її складну суб'єкт-об'єктну та об'єк-суб'єктну сутність на кшталт «функціонального органу» (за О.О.Ухтомським та В.П.Зінченком). Вона існує на індивідуальному, соціальному і духовному рівнях, є цілісним утворенням, яке конструюється, функціонує і досліджується одночасно, подібно до методологічної «машини» (за Г.П. Щедровицьким). Це здійснюється завдяки вчинковому механізму за умови виникнення ситуативного «поля правди» на дорефлексивному, рефлексивному і духовному рівнях. Тоді конструктивно-функціональним орієнтиром виступає теоретична модель СЖ-методології, яка знаходить себе у вимірі «розуміння–рефлексія» у вигляді трьохскладової трирівневої структури. Розуміння розглядається як похідна смислу, а рефлексія - як похідна одухотворення і вчинкового діяння. У обраній нами «розширеній» науково-психологічній парадигмі такий вимір простягається далеко за межі традиційного науково-психологічного формату. У цьому контексті С.Л.Рубінштейн у філософсько-психологічному розумінні говорив про місце людини в житті і світі, О.М.Леонтьєв, аналізуючи «образ світу», говорив про «п'ятий квазівимір», Г. П. Щедровицький передбачав вихід на перший план творення нового миследіяльнісного світу через рефлексію, А.Ленгле розглядає фундаментальні екзистенціальні мотивації відносно прийняття світу, життя, себе, смислу, О.Г. Асмолов говорить про некласичну методологію аналізу реальності несвідомого, діяльності, психічних процесів, особистості й невербальної комунікації, - такий перелік можна прдовжувати. У нашому випадку завдяки принципу «медіаційності» і вчинку у «розуміннєво – рефлексивному» вимірі необхідно створюється своєрідний простір творення духовного продукту як «для себе» так і «для іншого», що співзвучно з позицією В.А. Роменеця, який відзначав, що виробництво для інших додає вчинковій дії дійсний смисл. Базовим методологічним чинником тут виступає СЖ-самовизначення на дорефлексивному, рефлексивному та духовному рівнях. Зважаючи на суб’єктний підхід в психології С.Л.Рубінштейна, що структурно розділяється на зазначені три самостійні рівні функціонування методології, концептуально окреслюється загальнометодологічний механізм особистісної реалізації СЖ, де ці рівні функціонують незалежно, але сполучаються один з одним за допомогою суб’єкт-об’єктних та об’єкт- суб’єктних зв’язків.

 

<<<Попередня Наступна>>>