Методологічні орієнтири особистісної реалізації «справи життя» (продовження 4)

Ткаченко Олександр Анатолійович

Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.


<<<Попередня Наступна>>>

Уявлення про СЖ-мотивацію, як безпосередньо пов'язану з прагненням до досягнення вищого призначенням, також формується на тлі розуміння фундаментальної екзистенціальної мотивації (за А.Ленгле) і фундаментальних потреб (за А. Маслоу) з урахуванням їхніх «вищих» складових. У А. Ленгле це прийняття себе і смислу, у А.Маслоу це все, що пов'язане з самоактуалізацією (пізнання, самовираження, самоідентифікація, реалізація своїх цілей, здібностей, розвиток власної особи тощо).

СЖ-мотивація виникає завдяки «справожиттєвому» самовизначенню (СЖ-самовизначення) як домінанті чи тонічному настроюванню душі (готовністю до реалізації СЖ), що в сучасній психологічній науці в контексті методологічної проблематики некласичної психології за О.Г.Асмоловим відповідає суті поняття настановлення. Для цього необхідно вирішити проблему активізації цього мотиву, механізму його запуску і функціонування, який в психології вирішується через розуміння настановлення як готовності, обумовленої потребами і мотивами особи. Такий механізм розкривається у гіпотезі О.Г. Асмолова щодо його ієрархічної структури, де виділяються рівні смислового, цільового, операціонального настановлення і рівень психофізіологічних механізмів як реалізаторів настановлення. Провідним є смислове  настановлення як форма виразу особистісного смислу, під цільовим настановленням розуміється готовність до досягнення усвідомлюваного результату, під операціональним настановленням розуміється готовність суб'єкта до здійснення певного способу дії на основі передбачення, що спирається на минулий досвід з урахуванням умов наявної ситуації. У повсякденному житті такі настановлення діють в звичних стандартних ситуаціях. Рівень психофізіологічних механізмів є найнижчим в реалізації настановлення. У результаті О.Г. Асмолов приходить до загального висновку, що завдяки взаємопроникненню підходів, пов'язаних з дослідженням несвідомого, діяльності і настановлення, вони в буквальному розумінні знаходять своє друге дихання.

На основі вищевикладеного стає зрозумілим загальнометодологічний механізм реалізації СЖ. Ключовою функціональною характеристикою СЖ-методології є її енергетичне забезпечення, що виявляється через відповідний СЖ-мотив як домінанту і тонічне настроювання душі (готовність до реалізації СЖ).  Виходячи з суті поняття настановлення в контексті некласичної методології в психології (за О.Г.Асмоловим), у цьому механізмі концептуально диференціюються дорефлексивний, рефлексивний і духовний рівні його функціонування. На дорефлексивному він більше орієнтований на масового користувача і професійне застосування спеціалістами-психологами. На рефлексивному і особливо духовному рівнях вже йдеться про формування індивідуальної СЖ-методології і відповідної практики як унікального засобу життєтворення особистості, що дозволяє реалізовувати цей енергетичний потенціал однаковою мірою як для професійного психолога так і його візаві. Основним чинником тут виступає СЖ-настановлення, доступ до якого забезпечує СЖ-самовизначення, як його смислове наповнення, про що йшлося вище. Від того, як цей пусковий механізм сформується, на діяльнісній чи вчинковій основі, залежить подальший характер формування настановлення (смисловий, цільовий чи операційний) і функціонування методології.


<<<Попередня Наступна>>>