Методологічні орієнтири особистісної реалізації «справи життя» (продовження 1)

Ткаченко Олександр Анатолійович

Кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент кафедри психології, професор кафедри практичної психології Кіровоградського інституту регіонального управління і економіки.


<<<Попередня Наступна>>>

Цей механізм функціонує на основі психологічного принципу «медіаційності» як похідного від філософського принципу «всеєдності», завдяки чому відбувається єднання непоєднуваного задля опанування смислу буття на всіх рівнях – це виступає загальнометодологічним орієнтиром. Виходячи з розуміння медіаційності О.С.Ахієзером, О.П.Давидовим, Г.О.Баллом, ми цей принцип розглядаємо як розвинену у культурі основу смислоосягнення і смислотворення через поглиблення діалогу дуальних опозицій матеріального і духовного. Це пов’язує медіацію з християнським уявленням про боголюдину як утвердження цінності людського існування. Акцентується увага на осмисленні явищ та їхньому ситуаційному існуванні в культурі і соціальних стосунках, що необхідно формує зростання інтелектуальної напруги у пошуках нових шляхів і рішень. В гуманістично-психологічному аспекті медіаційність проявляється в системному синтезі положень, що здаються несумісними, або, при неможливості такого синтезу, – у діалозі, де позиції опонентів чітко відрефлексовані і створені сприятливі умови для подальших діалогів, в тому числі із врегулювання й запобігання суспільних конфліктів. У контексті СЖ-підходу ми приймаємо принцип «медіаційності» як єднання непоєднуваного (суміщення несумісного), долання інверсійних опозицій завдяки самовизначенню особистості на дорефлексивному, рефлексивному та духовному рівнях.

У контексті розгляду людини як суб'єкта життя та носія свідомості, йдучи за С.Л.Рубінштейном та В.П.Зінченком, ми виокремили основні способи її існування, що стало структурно-методологічним орієнтиром. Перший – коли людина існує усередині життя завдяки міцним зв'язкам з іншими такою мірою, що передбачає створення підгґрунтя для подальшого розвитку за умов здійснення вчинкових діянь і підготовки до особистісної реалізації СЖ. За В.П.Зінченком, це буттєвий шар свідомості, що утворюється завдяки взаємодії біодинамічної тканини дії і чуттєвої тканини образу і несе не лише відбиток розвиненої рефлексії, але і  має у собі її початкові форми. Тому його можна назвати співрефлексивним.  Ми вважаємо, що у такому буттєво-рефлексивному прошарку свідомості знаходиться дорефлексивний рівень самовизначення і формування особистості.

Другий спосіб існування людини, за С.Л.Рубінштейном, пов'язаний з появою рефлексії, необхідної для філософського осмислення життя. Відкривається або шлях до душевної спустошеності й моральної деградації, або до побудови етичного людського життя на новій, свідомій основі. З цієї миті постає проблема відповідальності людини за все зроблене і не зроблене. Об'єктивною підставою такої рефлексії є саме життя людини як трагедія, драма чи комедія. Виникає необхідність створення концепції життя людини як його суб'єкта, основою якої є ставлення до трагічного як до такого, що  об'єктивно існує. Тут трагічність життя не є простою проблемою страждання, а трагічної долі, суперечності й переплетення добра і зла і т. ін. Вся справа в тому, щоб виділити об'єктивне співвідношення між ними стосовно до кожної ситуації. За В.П.Зінченком це рефлексивний шар свідомості, що  утворюється завдяки взаємодії значення і смислу, проте, він не позбавлений буттєвості, тому його можна назвати спів-буттєвим. Функція рефлексії є основною і характеризує суть свідомості. Її об'єктами виступають образи світу, мислення про нього, підстави і способи регуляції людиною власної поведінки, дій, вчинків, самі процеси рефлексії, особиста свідомість. Саме тут в протилежно направлених актах осмислення значень (субъективізації об'єктивного) і означення смислів (об'єктивізація суб'єктивного) досягається розуміння. В цілісній структурі свідомості  рефлексивний шар займає проміжне місце між буттєвим і духовним шарами і виконує по відношенню до них своєрідні контрольні функції, не дозволяючи буттєвому шару занадто заземлятись, занурюючись в побут, а духовному надмірно здійматися і відриватися від реальності та розчинятися в міфах. Такий спосіб існування, орієнтований на вчинкову теоретико-методологічну базу, спрямований на опанування смислу життя, творення духовного продукту шляхом розвитку і роботи душі, а відтак, особистісну реалізацію СЖ. Такий рівень самовизначення і формування особистості ми визначаємо як рефлексивний.

<<<Попередня Наступна>>>